Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати. Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені, В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати; Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні! Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється, Дивлюся на тебе й не можу одвести очей, І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей. Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу, І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні… Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, – Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні?..
